Напередодні.

Життя  бентежне.

Щомиті спливає  наш час на цьому світі. Ніхто ніколи не дізнається ,коли приходить його час покинути цей світ та приєднатися до Царства небесного...

Дивлюся записи відео чогося життя,та розумію, як добре,що у мене не залишилося зафільмованих спогадів того  життя, минулого. 

Отже відлік мого життя почався із 2016 року,саме коли я прибула до України.

Так,я прибулець...

Попередне життя майже стерлося  зі спогадів,зокрема великих та суттєвих подій.

Але,я прибулець,саме з тих ,що "понаїхали".

Я дуже добре пам'ятаю,якою я "понаїхала".

І дуже дякую Країні ,яка дала мені не тільки прихисток,але й саме те,ким  я стала за ці роки.

 Я дуже вдячна  тим справжнім, щирим людям,які приймали участь в моєї долі, які допомогли мені стати такою,якою я є на зараз .

Так, я не отримала громадянство,може й ніколи його не отримаю,але я отримала родину,яку втратила на "батьківщини",я отримала розуміння та підтримку від людей,які стали мені близькими,я зустріла кохання настільки справжне,що  й досі не втямила свого щастя ).

Єдине ,що мене руйнує,це спогади,хоча й не зовсім спогади,а саме те ,що приходить у ві сні.

А у ві сні ,я кожного разу втрачаю свою дитину. Різними способами,при різних обставинах,навіть вік у дитини кожного разу різний,але кожної ночі у ві сні я втрачаю дитину...

Я прокидаюся виснаженою,стурбованою, знесиленою.

Але...

Але тре підіймати свою "міцність" та йти "творити" добро.

Я не жаліюся...

Це просто хвилина слабкості.

А ще я старію...

Це дуже відчувається зараз.

Але,що робити .

Треба жити далі,намагатися бути корисною,тримати себе  в тонусі та не розвалюватися на запчастини.

Тому ,як каже мій добрий друг, житимемо!