В душі все стискається,коли відчуваєш початок весіннього тепла та сонячної погоди,коли в повітрі вже щось змінилося,а навколо ще ні...
Навіть коли прийшла Зима,було не так моторошно...
Зиму ми якось відчули,то були мрії про Різдво та Новий рік в грудні,то сам Новий рік,то святковий післясмак в січні.Де хто святкував день Святого Валентина...
А потім ми прокинулися 24 лютого...
Тому Весну ми якось прогавили,не помітили,не до того було.Був довготривалий лютий...
Весь час ти кудись біжиш, кудись летиш,щось тягнешь,везеш комусь допомогу,то ховаєшся від обстрілів,то думаєш,що вже набридло ховатися,пішло воно все в дупу - прилетить ,так прилетить,бо сил нема піднятися та зробити рух...
Навколо напівзруйноване - напівпоранене місто...Спалені вщент або побити осколками автівки із заклееними скотчем вікнами,поранені будівли з вибитим склом,із слідами від прильотів,поранений асфальт,весь посічений осколками,люди...
Людей якось не видно було,але не вжухали сирени швидких,тому було зрозуміло,що людей поранених дуже багато.
І от серед цього апокаліпсису ,раптом око зачепиться за щось яскраве,а до тебе довго доходить,що ж це таке.А воно нереально красиве,нібі з іншого виміру,бо поряд такого не може бути... Його величність Тюльпан!) І йому паралельно на ВІЙНУ,на обстріли,на все ,що коїться навколо,прийшла пора квітнути - він квітне!
Дивишся на нього і не розумієш, звідки він такий тут ...
А потім наши хлопчики почали нам привозити квіти.Де можна було їх знаходити в такий чай,посеред всього того,що відбувалося,залишається загадкою,але квіти у нас були завжди.
Шостий день Весни 2023...Шоста година ранку...
Сонечко вже прокинулося,а місто ще спить... Поодинокі автівки,пішоходи...
Сльози?..Ні...Немає...Є тільки ненависть та лють до тих нелюдів,яки зіпсували нам Весну...
