Рубікон.Нікіта Шкляр.

Рубікон

Сьогодні в ночі знову не можу заснути . Чомусь сьогодні згадалися  події мого  життя за останні три роки .  Роки які розділили моє життя на два єтапи  : Життя до Майдану  і життя після Майдану . За довгі роки мені вперше знову захотілося писати ,  і сьогодні я починаю написання тієї книги ,  яку мріяв давно почати писати .
Так саме Майдан став тою знаковою подією ,  яка кардинально змінила погляди на життя і людей .   Я не можу сказати  що це був мій перший Майдан ,  так була Революція на граніті ,  була Помаранчева революція ,  які я  також підтримував ,  про те я не можу сказати що я був активним учасником цих подій . 
Та ось йшов 2013 рік життя рухалось розміреним кроком вперед ,  життя в якому не вистачало  барв ,  і емоцій ,  ні відверто кажучи бажання рухатися в перед .  Сімейне життя ,  якщо його можна назвати таким  себе вичерпало повністю .  Тому що оселя в яку тебе не несуть ноги ,  не може називатися родинним будинком .  І справа тут не в самому будинку ,  справа в тім ,  що наступає момент коли ти розумієш , що те на що ти колись закривав очі ,  те з чим ти мирився щоденно  не може так продовжуватися далі .  Кожну людину і я в цім переконаний на всі сто відсотків веде по життю Ангел Охоронець . Як ж не повезло моєму Ангелу ,  як він деколи стомлюється  оберігати і витягувати з різного роду халеп в ,  які я потрапляю .  Так про що я ,  а йшов 2013  рік  життя котитилося звичайним темпом робота ,  дім  знову робота .  Та невдоволення своїм життя наростало ,  все менше хотілося додому ,  знаходилося мільйон причин , щоб  туди не потрапляти .  Настає осінь  а якщо  правельно сказати передостанній  день осені а саме 29 листопада .  Завтра мій день народження мені виповниться 44 роки . Та мабудь долі захотілося все кардинально змінити в моєму житті .  Я як завше пізно приїжджають  додому  нічого не підозрюючи включаю свій телевізор на кухні не можу довго заснути дивлюся новини на Еспрессо ,  я знаю про те що невдоволення в країні наростає , знаю те що гарант бреше  водячи всіх за ніс .  Він обіцяє Євро перспективи ,  а сам в той момент веде таємні перемовини з Кремлем .  Всі до останнього надіються що договір про Асоціацію з ЄС у Вільнюсі буде підписано ,  та Москва вирішила по іншому і наш гарант не ставить свого підпису під цим документом .  Так ось ніч 30 листопада ,  я провалився від втоми в сон ,  та поспати довго не довелося мене розбудив телефонний звінок мого колеги  Владислава ( імена деяких людей  я зміню , тому що не отримавши їхньої згоди ,  я не маю морального права розповідати про події з їхнього життя ,   та  й на справді це не є так важливо як декого з них звали ) ,  звінок з проханням про допомогу .  Я  вже зараз точно не пам'ятаю котра це була година та те що він сказав  мене вразило і змінило моє життя .  Едік мій син в лікарні ,  його сьогодні в ночі на Майдані побив Беркут в нього відкрита черевної - мозгова травма ,  мені Коля дуже потрібна твоя допомога . Друже я готовий тобі допомогти ,  я збираюсь і вирушаю до Києва , в той момент я жив в 50 км від Києва .  Перша електричка  на Київ як завше не  заповнена ,  по дорозі з інтернета ,  а саме з фб я довідуюсь про жорстоке побиття студентів ,  і я розумію що так не може і не повинно бути ,  не можна безкарно бити безбройних дітей ,  які вийшли висловити своє невдоволення тим що відбувається в країні .  Це їхня країна ,  їм в цій країні жити і це їхнє право висловлювати своє бачення того ,  якою вони хочуть бачити свою країну . Це був перший  раз коли влада з особливою жорстокістю і не побоюсь сказати звіриною ненавистю використала своїх псів в особі Беркута проти дітей .  Нас часто в цій країні зневажали  і деколи піднімали палиці на нас , та влада до цього ніколи не дозволяла собі бити дітей .  Та рубікон було пройдено ,  вони зробили те що повинні були зробити ,  постраждали діти ,  терпець у людей лопнув . 
Весь день 30 листопада  я з Владиславом провожу в пошуках ліків і вирішенні нагальних потреб , мій день Народження відходить на другий план ,  тільки дзвінки від знайомих і колег деколи нагадують про нього . 
Едіку зробили трепанацію черепа ,  слава Богу все пройшло без ускладнень ,  та він залишається в комі .  Тому був потрібний догляд  ,  а оскільки Владислав працював і жив з  Едіком  один , ( мама Едіка покинула його і батька поїхавши з коханцем в Росію ) .  Я пообіцяв Владиславу що ми поперемінно будемо чергувати в лікарні . Чим ще запам'ятався цей день так  це звінком від дружини десь о 20 : 00 приблизно з запитанням : Тебе сьогодні  чекати ?   Мої пояснення проте що син мого товариша в лікарні ,  її не задовольнили .  Таким придуркам ,  як ви нейметься ,  вам вічно чогось не вистачає в житті .  Подивись навколо люди живуть своїм життям і їм на інших начхати ,  їх не цікавить що відбувається , тільки ти не можеш спокійно жити .  Якщо ти сьогодні не приїдеш додому можеш більше не повертатися ти мені не потрібен.  Ну що ж це твій вибір ,  я свій зробив . Я не можу і не хочу жити ,  як всі ,  я хочу змінити країну . Що ж прощай . 
Ось така розмова відбулася у мене в цей день  і хоч цілковито вона ще не похоронила відносини  ,  та сім'я  і відносини з людиною ,  яка колись була близькою дала тріщину ,  якщо не сказати більше ,  вони просто розкололися .  З огляду ,  на минуле ,  якщо мене запитають ,  чи жалів я коли небудь що сталося так ,  що мені прийшлося вибирати між любов'ю  до України і сім'єю я щиро і без пафосу скажу : Ні .  Я  щиро радий що ці події  мені дали зрозуміти ,  хто поруч зі мною . 
Через п'ять діб  після операції Едік прийшов до тями  і це був мабуть найкращий день в моєму а також житті мого товариша Владислава .  Ось так для мене почався Майдан.  Так ,  я не був 1 грудня на Майдані ,  я мусив знаходитися в лікарні біля сина мого товариша , але це також потрібно було робити ,  я знаходився в тому місці в той момент де доля вирішила ,  що мені необхідно бути , більш складні і небезпечні випробування мене очікували попереду . 
ДАЛІ БУДЕ.

Рубикон.

Рубікон

Сьогодні в ночі знову не можу заснути . Чомусь сьогодні згадалися  події мого  життя за останні три роки .  Роки які розділили моє життя на два єтапи  : Життя до Майдану  і життя після Майдану . За довгі роки мені вперше знову захотілося писати ,  і сьогодні я починаю написання тієї книги ,  яку мріяв давно почати писати .
Так саме Майдан став тою знаковою подією ,  яка кардинально змінила погляди на життя і людей .   Я не можу сказати  що це був мій перший Майдан ,  так була Революція на граніті ,  була Помаранчева революція ,  які я  також підтримував ,  про те я не можу сказати що я був активним учасником цих подій . 
Та ось йшов 2013 рік життя рухалось розміреним кроком вперед ,  життя в якому не вистачало  барв ,  і емоцій ,  ні відверто кажучи бажання рухатися в перед .  Сімейне життя ,  якщо його можна назвати таким  себе вичерпало повністю .  Тому що оселя в яку тебе не несуть ноги ,  не може називатися родинним будинком .  І справа тут не в самому будинку ,  справа в тім ,  що наступає момент коли ти розумієш , що те на що ти колись закривав очі ,  те з чим ти мирився щоденно  не може так продовжуватися далі .  Кожну людину і я в цім переконаний на всі сто відсотків веде по життю Ангел Охоронець . Як ж не повезло моєму Ангелу ,  як він деколи стомлюється  оберігати і витягувати з різного роду халеп в ,  які я потрапляю .  Так про що я ,  а йшов 2013  рік  життя котитилося звичайним темпом робота ,  дім  знову робота .  Та невдоволення своїм життя наростало ,  все менше хотілося додому ,  знаходилося мільйон причин , щоб  туди не потрапляти .  Настає осінь  а якщо  правельно сказати передостанній  день осені а саме 29 листопада .  Завтра мій день народження мені виповниться 44 роки . Та мабудь долі захотілося все кардинально змінити в моєму житті .  Я як завше пізно приїжджають  додому  нічого не підозрюючи включаю свій телевізор на кухні не можу довго заснути дивлюся новини на Еспрессо ,  я знаю про те що невдоволення в країні наростає , знаю те що гарант бреше  водячи всіх за ніс .  Він обіцяє Євро перспективи ,  а сам в той момент веде таємні перемовини з Кремлем .  Всі до останнього надіються що договір про Асоціацію з ЄС у Вільнюсі буде підписано ,  та Москва вирішила по іншому і наш гарант не ставить свого підпису під цим документом .  Так ось ніч 30 листопада ,  я провалився від втоми в сон ,  та поспати довго не довелося мене розбудив телефонний звінок мого колеги  Владислава ( імена деяких людей  я зміню , тому що не отримавши їхньої згоди ,  я не маю морального права розповідати про події з їхнього життя ,   та  й на справді це не є так важливо як декого з них звали ) ,  звінок з проханням про допомогу .  Я  вже зараз точно не пам'ятаю котра це була година та те що він сказав  мене вразило і змінило моє життя .  Едік мій син в лікарні ,  його сьогодні в ночі на Майдані побив Беркут в нього відкрита черевної - мозгова травма ,  мені Коля дуже потрібна твоя допомога . Друже я готовий тобі допомогти ,  я збираюсь і вирушаю до Києва , в той момент я жив в 50 км від Києва .  Перша електричка  на Київ як завше не  заповнена ,  по дорозі з інтернета ,  а саме з фб я довідуюсь про жорстоке побиття студентів ,  і я розумію що так не може і не повинно бути ,  не можна безкарно бити безбройних дітей ,  які вийшли висловити своє невдоволення тим що відбувається в країні .  Це їхня країна ,  їм в цій країні жити і це їхнє право висловлювати своє бачення того ,  якою вони хочуть бачити свою країну . Це був перший  раз коли влада з особливою жорстокістю і не побоюсь сказати звіриною ненавистю використала своїх псів в особі Беркута проти дітей .  Нас часто в цій країні зневажали  і деколи піднімали палиці на нас , та влада до цього ніколи не дозволяла собі бити дітей .  Та рубікон було пройдено ,  вони зробили те що повинні були зробити ,  постраждали діти ,  терпець у людей лопнув . 
Весь день 30 листопада  я з Владиславом провожу в пошуках ліків і вирішенні нагальних потреб , мій день Народження відходить на другий план ,  тільки дзвінки від знайомих і колег деколи нагадують про нього . 
Едіку зробили трепанацію черепа ,  слава Богу все пройшло без ускладнень ,  та він залишається в комі .  Тому був потрібний догляд  ,  а оскільки Владислав працював і жив з  Едіком  один , ( мама Едіка покинула його і батька поїхавши з коханцем в Росію ) .  Я пообіцяв Владиславу що ми поперемінно будемо чергувати в лікарні . Чим ще запам'ятався цей день так  це звінком від дружини десь о 20 : 00 приблизно з запитанням : Тебе сьогодні  чекати ?   Мої пояснення проте що син мого товариша в лікарні ,  її не задовольнили .  Таким придуркам ,  як ви нейметься ,  вам вічно чогось не вистачає в житті .  Подивись навколо люди живуть своїм життям і їм на інших начхати ,  їх не цікавить що відбувається , тільки ти не можеш спокійно жити .  Якщо ти сьогодні не приїдеш додому можеш більше не повертатися ти мені не потрібен.  Ну що ж це твій вибір ,  я свій зробив . Я не можу і не хочу жити ,  як всі ,  я хочу змінити країну . Що ж прощай . 
Ось така розмова відбулася у мене в цей день  і хоч цілковито вона ще не похоронила відносини  ,  та сім'я  і відносини з людиною ,  яка колись була близькою дала тріщину ,  якщо не сказати більше ,  вони просто розкололися .  З огляду ,  на минуле ,  якщо мене запитають ,  чи жалів я коли небудь що сталося так ,  що мені прийшлося вибирати між любов'ю  до України і сім'єю я щиро і без пафосу скажу : Ні .  Я  щиро радий що ці події  мені дали зрозуміти ,  хто поруч зі мною . 
Через п'ять діб  після операції Едік прийшов до тями  і це був мабуть найкращий день в моєму а також житті мого товариша Владислава .  Ось так для мене почався Майдан.  Так ,  я не був 1 грудня на Майдані ,  я мусив знаходитися в лікарні біля сина мого товариша , але це також потрібно було робити ,  я знаходився в тому місці в той момент де доля вирішила ,  що мені необхідно бути , більш складні і небезпечні випробування мене очікували попереду . 
ДАЛІ БУДЕ.

Скоро год как ты,мой мальчик,покинул меня...Целый год...Целая вечность,разделившая мой мир,мою жизнь на две части,на две половины...До...и после...
Как же я радовалась когда то твоему рождению.Каждый день нашей с тобой жизни был борьбой,но мы только крепли и закалялись,мы все смогли и все преодолели .Эти восемь лет были для меня самыми яркими и счастливыми,потому что их согревал ТЫ своим присутствием,своим солнечным настроением в любую погоду,в любой день.Ты был моим ярким  лучиком,моим смыслом жизни, моей зимней вишней...Я помню каждую твою черточку,каждый непослушный завиток на твоей голове.Помнишь,как я поздравляла тебя с шестым днем рождения???Я написала,что ты -мой самый любимый мужчина на свете!!!
В свой последний день ты спросил меня,помню ли я каким ты был в каждый год своей жизни.Конечно,помню...Всегда буду помнить,до последнего своего вздоха,до последнего мгновения своей жизни.Я так по тебе скучаю...Мне безумно тебя не хватает...Твоих цветочков,которые ты мне всегда приносил,твоих признаний по сотне раз на день"мамочка,я так тебя люблю!!!"...Больше никогда в жизни я не слышала таких слов и больше уже не услышу...Никогда...
Сыночек...Рыбинка моя золотая...Когда нибудь мы с тобой снова встретимся,я верю...

Восставшие из пепла.

А ты помнишь как все начиналось???
Тогда,когда для меня ты был всего лишь"очень тихий и скромный мальчик Коля",проходящий реабилитацию после операции и которого я,беглянка из России, должна была встретить и накормить ...
Мне почему то вспомнилось именно сегодня, и именно сегодня захотелось написать.Как же давно это было,когда мне хотелось писАть... Очень давно.Безумно давно.В прошлой жизни.Когда я была несчастна и одинока,но со мною был мой мальчик,мой золотой ребенок,мое солнышко ,роднее которого не было в мире.Когда еще у меня не было тебя и я не подозревала о твоем существовании.Когда я жила в своей стране и даже в самых кошмарный снах мне не могло присниться то,что мне придется пережить.Когда ВСЕ еще были живы...
Ни о каком первом впечатлении даже и писать не буду,не было его...Я была в таком убитом морально состоянии,что ничего вокруг меня не интересовало и интересовать не могло.Ну,мальчик и мальчик,ничего особенного,вечно чем то недовольный,вечно "бурчащий "о том,как все плохо,и разговаривающий по телефону часами с некой особой,называемой "солнышко".
А потом как то так случилось,что мы за ужином оказались рядом и наш руки тоже.Твоя рука как бы невзначай потянулась к моей,и ты осторожно коснулся моих пальцев.Я неожиданно для себя ответила тебе тем ,что завела свои пальцы между твоих и крепко сжала твою руку,ты мне ответил тем же.Так мы и просидели весь вечер рука в руке, и не было ничего желаннее тогда,чем чувствовать тепло друг друга.Именно в тот момент наши души дали друг другу "добро"на сближение.А для наших тел и разума это была лишь возможность заполнить пустоту и тот вакуум,который накопился и давил так,что просто невыносимо было жить.Две души уже нашли друг друга и у них сквозь все сомнения и колебания,сквозь все условности и обстоятельства с дикой болью разрывая огрубевшую оболочку ,пробивались крылья.
Для меня тогда было совсем неважно,что будет дальше,я этого не скрывала и ничего от тебя не требовала,мне не нужны были обещания и обязательства,будешь ли ты со мной или вернешься к...В общем для меня это было не важно.А ты-да,ты колебался,сомневался,что то решал для себя...Я не торопила тебя с решением,не хотела .Это должно было быть решение не под давлением,чтобы не было потом упреков и недопонимания.Я бы приняла любое  ,для себя я решила именно так. Ты колебался...Целых три дня...
А наши руки...Они искали друг друга всегда,когда мы оказывались рядом.Это потом уже был первый поцелуй..,второй,сотый,тысячный.Мы целовались как ненормальные везде:на улице,в транспорте,где только ни целовались!)Окружающие смотрели на нас кто с недоумением,кто с улыбкой,но ни кто с осуждением.Видимо,слишком счастливые были у нас лица.Это потом уже была первая чашка кофе с сердечком,когда неожиданно для себя я открыла что ты романтик.А ты улыбался так,что просто весь светился .Ты стал меньше" бурчать "и все реже звонить"солнышку".А я стала реже плакать...
А потом пришло осознание того,что нам друг без друга плохо,что когда мы вместе,мы спокойны и радостны.И совсем неважно было что у нас ничего нет,нет жилья,нет стабильности...Мы были друг у друга,уже были..,и это было самое дорогое,что мы имели на тот момент и самое необходимое.Я поняла ,что нашла то,что искала,то чего мне не хватало всю жизнь,долгие годы.Мне было плохо без тебя тысячу лет,мне и сейчас плохо,когда ты не рядом.
У каждого человека в жизни наступает момент переоценки ценностей.Не все могут этот момент пережить,не все могут этот момент принять,и только немногие способны начать все сначала и жить дальше.Ты помог мне выжить в самый невыносимый период моей жизни,ты дал мне крылья на краю пропасти,только с тобой я живу ,дышу и счастлива.