Я побачила його вчора. Дитина.На вигляд років 20, може трохи більше, блідість обличчя вразила та вираз нереальної втоми.Він лежав із заплющеними очима і не зволікав ні на що.Ліва рука перев'язана,всюди катетори- та трубочки,але видно,що не спить.Легенько торкнулася до плеча,він одразу відкрив очи.Досі не можу відійти від того моменту, я побачила очи настільки втомленої людини,що просто розгубилася...На ліжку була записка із прізвищем,чомусь без імені,мабуть був дуже важкий,що не сказав,хто зна.Я запиталася,чи знають рідні,що він в шпиталі,а він ,навіть не розумів,де саме він знаходиться.Та йому , мабуть було все одно, головне що він може просто лежати із закритими очима й відпочивати.З'ясувалося,що телефона немає,лишився десь ТАМ...
Номер телефону мами пам'ятає,це вже добре.Але було видно,що на той момент він просто хотів, щоб його не турбували,просто залишили в спокої ,дали можливість відпочити.
Це вже потім були розмови з мамою,пошуки телефону, врешті зв'язок був налагоджений.
Але ця втомлена до неможливості дитина стоїть перед очима... Тільки він знає,що йому прийшлося пережити ,відчути та побачити...
Господі, бережи наших захисників...