Я побачила його вчора. Дитина.На вигляд років 20, може трохи більше, блідість обличчя вразила та вираз нереальної втоми.Він лежав із заплющеними очима і не зволікав ні на що.Ліва рука перев'язана,всюди катетори- та трубочки,але видно,що не спить.Легенько торкнулася до плеча,він одразу відкрив очи.Досі не можу відійти від того моменту, я побачила очи настільки втомленої людини,що просто розгубилася...На ліжку була записка із прізвищем,чомусь без імені,мабуть був дуже важкий,що не сказав,хто зна.Я запиталася,чи знають рідні,що він в шпиталі,а він ,навіть не розумів,де саме він знаходиться.Та йому , мабуть було все одно, головне що він може просто лежати із закритими очима й відпочивати.З'ясувалося,що телефона немає,лишився десь ТАМ...
Номер телефону мами пам'ятає,це вже добре.Але було видно,що на той момент він просто хотів, щоб його не турбували,просто залишили в спокої ,дали можливість відпочити.
Це вже потім були розмови з мамою,пошуки телефону, врешті зв'язок був налагоджений.
Але ця втомлена до неможливості дитина стоїть перед очима... Тільки він знає,що йому прийшлося пережити ,відчути та побачити...
Господі, бережи наших захисників...
Дай нам сили витримати...
Комментариев нет:
Отправить комментарий