То був дуже холодний день.Вітер, здавалося,хотів пройти наскрізь,не хотілося взагалі виходити на вулицю. Але працювати треба,а потім цей істошний крик . Кошеня. Де можна ховатися в таку погоду малюку? Виявилося,що у кинутому піддоні,на голому бетоні сидить шматочок хутра й з останніх сил кричить.То був крик про допомогу.Не змогла пройти повз, зрозуміло,що чужих дітей не буває ,навіть як що то котяча дитина.Воно було таке мале і майже мерзле,тепла в тому шматочку хутра не залишилося зовсім.Не розумію, звідки воно брало сили так кричати.Гріли за пазухою його майже півдні нашой волонтерської командой але нормально зігрілося воно аж вечером, вдома.Ну ,так ,забрала додому,що ж, де сім там і вісім, якось впораюся.Виявилося,що це хлопчик,але дуже маленький,худенький та нещасний. Чужих дітей не буває...
Спробувала погодувати,він взявся їсти самостійно,хоча це в нього погано виходило,бо згододнів дуже.
Декілька днів весь час плакав,не зрозуміло що не так, мабуть страждав без мами.Зараз вже трохи підріс, сьогодні перший день майже не плаче,намагається гратися ,муркоче та перший раз попісяв у лоточок.Назвала його Бам. Чому так,це вже окрема історія).
