Телефон задзвонив несподівано, розриваючи тишу, що панувала серед волонтерів. Микола витягнув телефон з кишені, і на екрані висвітилося "Мольфар". Серце тьохнуло. Він знав, що цей дзвінок несе важливу звістку.
– Слухаю, – відповів Микола, намагаючись приховати хвилювання.
– Миколо, – почувся спокійний, але рішучий голос Мольфара. – Після обіду ми плануємо йти до Адміністрації Президента на Банкову. Усі.
Микола затамував подих. Він знав, що це означає. Це був крок, який міг змінити все.
– Зрозумів, – відповів він. – Я буду.
– Будь обережний, – додав Мольфар. – Там може бути небезпечно.
– Я знаю, – відповів Микола. – Але ми повинні йти.
Він поклав слухавку і подивився на людей, які працювали поруч. Вони не знали, що на них чекає, але кожен з них був готовий йти до кінця.
Микола відчув, як у його душі розгорається полум'я. Він знав, що це – момент істини. Вони йдуть, щоб заявити про свої права, щоб захистити свою свободу, щоб побудувати нову Україну.
Комментариев нет:
Отправить комментарий