Пробудження.Н.Шкляр.

У наметі запанувала тиша. Лише вітер за брезентом монотонно нагадував про холод і тривогу ночі. Кожен переварював щойно ухвалені рішення.

— Тоді справа вирішена, — повторив Мольфар. — Завтра зранку почнемо перевіряти нових людей. А зараз спробуйте трохи відпочити.

— Відпочити, кажеш? — усміхнувся Андрій, кутаючись у ковдру. — Хіба що на пару годин.

— Уже щось, — буркнув Мар’ян, присуваючи ближче до себе термос із чаєм.

Микола мовчки спостерігав за побратимами. Його не покидало відчуття, що скоро доведеться робити вибір — і не тільки йому. Він згадав події дня: натиск силовиків, удари кийків, як витягав з-під ніг «Беркута» хлопця, що впав, як тримався за руки з незнайомцями, аби не дати прорвати лаву. Йому було страшно. Але ще більше було страшно від того, що може прийти момент, коли вони не зможуть втримати Майдан.

— Миколо, що скажеш? — раптом запитав Володимир.

— Про що?

— Про все це, — він обвів рукою намет, хлопців, людей ззовні, яких не було видно, але які зараз так само не спали, мерзли, чергували біля бочок із вогнем.

Микола задумався.

— Думаю, що це тільки початок.

— Початок чого? — перепитав Степан.

— Того, що нам доведеться пройти… Далеко не всі тут розуміють, у що це може вилитися.

— А ти розумієш? — втрутився Мольфар.

Микола не відповів одразу. Випустив білу пару з рота, наче разом із нею виходила частина думок.

— Я боюся, що ми ще не до кінця усвідомлюємо, як далеко це зайде.

У наметі знову запала тиша.

— Ну, раз так, то нам треба бути готовими до всього, — серйозно мовив Мольфар.

— І навчитися тримати удар, — додав Мар’ян.

— Не тільки фізично, — уточнив Володимир. — Але й морально.

— І не зрадити одне одного, — підсумував Микола.

За брезентом щось голосно гримнуло. Хлопці напружилися.

— Спокійно, — кинув Мольфар, вихоплюючи з-під лавки дерев’яну палицю.

Микола, Степан і Андрій теж інстинктивно підвелися. Хтось біг, голосно кричав, чути було глухі удари.

— "Беркут"? — прошепотіла Марійка, ближче присуваючись до Мар’яна.

— Дізнаємося зараз, — сказав Володимир і, не чекаючи дозволу, перший вислизнув із намету.

Микола кинув погляд на хлопців. Усі вже були напоготові.

— Хай там що, ми не відступаємо, — сказав він.

І вони пішли назустріч ночі, яка ховалася за тінями Майдану.