Рубикон.

Рубікон

Сьогодні в ночі знову не можу заснути . Чомусь сьогодні згадалися  події мого  життя за останні три роки .  Роки які розділили моє життя на два єтапи  : Життя до Майдану  і життя після Майдану . За довгі роки мені вперше знову захотілося писати ,  і сьогодні я починаю написання тієї книги ,  яку мріяв давно почати писати .
Так саме Майдан став тою знаковою подією ,  яка кардинально змінила погляди на життя і людей .   Я не можу сказати  що це був мій перший Майдан ,  так була Революція на граніті ,  була Помаранчева революція ,  які я  також підтримував ,  про те я не можу сказати що я був активним учасником цих подій . 
Та ось йшов 2013 рік життя рухалось розміреним кроком вперед ,  життя в якому не вистачало  барв ,  і емоцій ,  ні відверто кажучи бажання рухатися в перед .  Сімейне життя ,  якщо його можна назвати таким  себе вичерпало повністю .  Тому що оселя в яку тебе не несуть ноги ,  не може називатися родинним будинком .  І справа тут не в самому будинку ,  справа в тім ,  що наступає момент коли ти розумієш , що те на що ти колись закривав очі ,  те з чим ти мирився щоденно  не може так продовжуватися далі .  Кожну людину і я в цім переконаний на всі сто відсотків веде по життю Ангел Охоронець . Як ж не повезло моєму Ангелу ,  як він деколи стомлюється  оберігати і витягувати з різного роду халеп в ,  які я потрапляю .  Так про що я ,  а йшов 2013  рік  життя котитилося звичайним темпом робота ,  дім  знову робота .  Та невдоволення своїм життя наростало ,  все менше хотілося додому ,  знаходилося мільйон причин , щоб  туди не потрапляти .  Настає осінь  а якщо  правельно сказати передостанній  день осені а саме 29 листопада .  Завтра мій день народження мені виповниться 44 роки . Та мабудь долі захотілося все кардинально змінити в моєму житті .  Я як завше пізно приїжджають  додому  нічого не підозрюючи включаю свій телевізор на кухні не можу довго заснути дивлюся новини на Еспрессо ,  я знаю про те що невдоволення в країні наростає , знаю те що гарант бреше  водячи всіх за ніс .  Він обіцяє Євро перспективи ,  а сам в той момент веде таємні перемовини з Кремлем .  Всі до останнього надіються що договір про Асоціацію з ЄС у Вільнюсі буде підписано ,  та Москва вирішила по іншому і наш гарант не ставить свого підпису під цим документом .  Так ось ніч 30 листопада ,  я провалився від втоми в сон ,  та поспати довго не довелося мене розбудив телефонний звінок мого колеги  Владислава ( імена деяких людей  я зміню , тому що не отримавши їхньої згоди ,  я не маю морального права розповідати про події з їхнього життя ,   та  й на справді це не є так важливо як декого з них звали ) ,  звінок з проханням про допомогу .  Я  вже зараз точно не пам'ятаю котра це була година та те що він сказав  мене вразило і змінило моє життя .  Едік мій син в лікарні ,  його сьогодні в ночі на Майдані побив Беркут в нього відкрита черевної - мозгова травма ,  мені Коля дуже потрібна твоя допомога . Друже я готовий тобі допомогти ,  я збираюсь і вирушаю до Києва , в той момент я жив в 50 км від Києва .  Перша електричка  на Київ як завше не  заповнена ,  по дорозі з інтернета ,  а саме з фб я довідуюсь про жорстоке побиття студентів ,  і я розумію що так не може і не повинно бути ,  не можна безкарно бити безбройних дітей ,  які вийшли висловити своє невдоволення тим що відбувається в країні .  Це їхня країна ,  їм в цій країні жити і це їхнє право висловлювати своє бачення того ,  якою вони хочуть бачити свою країну . Це був перший  раз коли влада з особливою жорстокістю і не побоюсь сказати звіриною ненавистю використала своїх псів в особі Беркута проти дітей .  Нас часто в цій країні зневажали  і деколи піднімали палиці на нас , та влада до цього ніколи не дозволяла собі бити дітей .  Та рубікон було пройдено ,  вони зробили те що повинні були зробити ,  постраждали діти ,  терпець у людей лопнув . 
Весь день 30 листопада  я з Владиславом провожу в пошуках ліків і вирішенні нагальних потреб , мій день Народження відходить на другий план ,  тільки дзвінки від знайомих і колег деколи нагадують про нього . 
Едіку зробили трепанацію черепа ,  слава Богу все пройшло без ускладнень ,  та він залишається в комі .  Тому був потрібний догляд  ,  а оскільки Владислав працював і жив з  Едіком  один , ( мама Едіка покинула його і батька поїхавши з коханцем в Росію ) .  Я пообіцяв Владиславу що ми поперемінно будемо чергувати в лікарні . Чим ще запам'ятався цей день так  це звінком від дружини десь о 20 : 00 приблизно з запитанням : Тебе сьогодні  чекати ?   Мої пояснення проте що син мого товариша в лікарні ,  її не задовольнили .  Таким придуркам ,  як ви нейметься ,  вам вічно чогось не вистачає в житті .  Подивись навколо люди живуть своїм життям і їм на інших начхати ,  їх не цікавить що відбувається , тільки ти не можеш спокійно жити .  Якщо ти сьогодні не приїдеш додому можеш більше не повертатися ти мені не потрібен.  Ну що ж це твій вибір ,  я свій зробив . Я не можу і не хочу жити ,  як всі ,  я хочу змінити країну . Що ж прощай . 
Ось така розмова відбулася у мене в цей день  і хоч цілковито вона ще не похоронила відносини  ,  та сім'я  і відносини з людиною ,  яка колись була близькою дала тріщину ,  якщо не сказати більше ,  вони просто розкололися .  З огляду ,  на минуле ,  якщо мене запитають ,  чи жалів я коли небудь що сталося так ,  що мені прийшлося вибирати між любов'ю  до України і сім'єю я щиро і без пафосу скажу : Ні .  Я  щиро радий що ці події  мені дали зрозуміти ,  хто поруч зі мною . 
Через п'ять діб  після операції Едік прийшов до тями  і це був мабуть найкращий день в моєму а також житті мого товариша Владислава .  Ось так для мене почався Майдан.  Так ,  я не був 1 грудня на Майдані ,  я мусив знаходитися в лікарні біля сина мого товариша , але це також потрібно було робити ,  я знаходився в тому місці в той момент де доля вирішила ,  що мені необхідно бути , більш складні і небезпечні випробування мене очікували попереду . 
ДАЛІ БУДЕ.