Микола відчуває, як його тіло пронизує хвиля енергії, хвиля єдності та братерства. Він розуміє, що тут, на Майдані, він знайшов не тільки своє місце, але й своїх побратимів, своїх друзів, свою сім'ю. І він готовий боротися разом з ними до кінця, навіть якщо це буде коштувати йому крові.
Цей день стає для Миколи переломним. Він розуміє, що більше не може залишатися осторонь, що він повинен боротися за свої переконання, за своє майбутнє, за майбутнє своєї країни. І він готовий це робити разом з мільйонами інших людей, які вийшли на Майдан, щоб сказати своє вагоме "ні" свавіллю та беззаконню.
Мар'ян підходить до своєї сотні і пропонує всім йти на Банкову.
— Хлопці, — говорить він, — ми не можемо тут стояти склавши руки. Ми повинні показати владі, що ми не боїмося, що ми готові боротися за свої права.
— Так, Мар'яне, ти правий, — підтримують його хлопці. — Ми йдемо на Банкову!
І вони разом з іншими протестувальниками вирушають до Адміністрації президента.
Там вони зустрічають опір з боку внутрішніх військ та "Беркуту".
— Це був жах, — говорить Андрій, його голос тремтить від пережитого. — Я бачив, як вони б'ють людей без розбору, навіть лежачих, зі зв'язаними руками.
— А журналісти? — додає Мар'ян. — Вони ж виконували свою роботу, чому їх так жорстоко били?
— Це провокація, — каже Мольфар. — Влада хоче показати, що Майдан — це збіговисько радикалів, що ми всі тут агресивні та небезпечні.
— А як вони солдатів Внутрішніх військ підставили? — обурюється Степан. — Виставили їх попереду, без захисту, а самі сховалися за їхніми спинами.
— Це підло, — говорить Володимир. — Вони ж хлопці зовсім молоді, їм страшно було, а їх просто використовують як живий щит.
— А той трактор? — запитує Петро. — Хто його туди пригнав? Це ж явно була спланована акція, щоб спровокувати людей на агресію.
— Так, це все підлаштовано, — підтверджує Мар'ян. — Вони хочуть нас розколоти, посварити між собою, щоб ми втратили єдність.
— Але ми не здамося, — говорить Микола. — Ми будемо боротися до кінця, за правду, за свободу, за майбутнє нашої країни.
— Так, — підтримують його хлопці. — Ми не дозволимо їм перемогти.
— А хто були ті з металевими цепами, якими били по ВВшниках, а потім зайшли за шеренги ВВшників і "Беркуту"? — запитує Марійка, її голос сповнений сумніву та роздумів.
Хлопці на мить замислюються.
— Це питання, на яке важко відповісти однозначно, — говорить Мар'ян. — Є різні версії. Одні кажуть, що це були провокатори від влади, які хотіли створити картинку агресивного Майдану. Інші кажуть, що це були звичайні люди, які не витримали свавілля влади та вирішили дати відсіч.
— Але ж вони потім сховалися за спинами ВВшників та "Беркуту", — додає Степан. — Це ж підло, як вони могли так вчинити?
— Так, це важко зрозуміти, — погоджується Мар'ян. — Але ми повинні пам'ятати, що на Майдані є різні люди, з різними поглядами та різними мотиваціями. І не всі вони діють однаково.
— Головне, що ми всі тут разом, — говорить Микола. — І ми всі боремося за одне — за краще майбутнє для нашої країни.
— Так, — підтримують його хлопці. — Ми не дозволимо нікому нас розколоти.
У наметі запанувала тиша. Хлопці дивилися один на одного, їхні обличчя були сповнені рішучості та віри. Вони розуміли, що попереду ще багато випробувань, але вони були готові до них.
Цей вечір 1 грудня 2013 року став для них ще одним доказом того, що вони на правильному шляху, що вони борються за справедливість. І вони будуть боротися до перемоги.
Пам'ятаю кожну мить,як ти народився...
