Ця ніжна зелена квітка вражає незвичайністю та запам'ятовується назавжди.
Її одразу ж хочеться виростити на своїй клумбі.
Дуже стильна , навіть дизайнерська красуня.
На зараз користується попитом у флористів , які використовують її для формування як живих букетів так й гербаріїв.
Отже такі рослини як молюцелла набирають популярність рок за роком.
З історії походження молюцелла зовсім не новітня рослина,є споміни про неї ще у 1570 році.
Вважається що родом ця незвичайна красуня з Сірії, завдяки приємному пряному аромату з нотами цитрусових,там її називають молуккською мелісою.
Я теж спочатку сплутала живці молюцелли з мелісою, спантеличив мене саме аромат листя.
В Европі найбільше розповсюдження вона отримала на Британських островах,жителі яких є великими естетами, здавна віддавали перевагу різним садовим дивовижним рослинам. Англійська назва молюцелли Ірландські дзвоники (bell of Ireland), саме так її називають й в Німеччині (Glocken von Irland).
Не дивлячись на свій несамовитий вигляд ,молюцелла має відношення до родини ясноткових.
Це доволі розгалужена рослина висотою 65 - 70 см.
Прямостоячі пагони щильно вкриті блідо - зеленими ,великими, до 5 см в діаметрі , "дзвониками". Саме вони надають декоративність довгим,колосоподібним суцвіттям.
Внутрі кожного "дзвоника" можна побачити дрібненькі біленькі квіточки з двогубним віночком.У основання приквітників "дзвоників" знаходяться невеличкі,але доволі колючі щипи. То ж вона не тільки гарна ,але й трохи небезпечна .
Листя округлі, невеличкі, зубчасті по краях, росположені рідко, завдяки довгим черешкам виступають за межі суцвіть.
Квітує молюцелла з кінця червня до осені.
Молюцелла — холодостійкий, достатньо посухостійкий світлолюбивий однорічник. Вона виносит легку полутінь, особливо добре як що притінок припадає на самий спекотний час дню.
Висаджувати молюцеллу треба в місцях , захищених від вітру,тому що стебла рослин внутрі полі ,та швидко ломаються від вітру.
