Але раптом серед пораненого,понівеченого війська ,ти помічаєш молоду дівчинку з почервонілими від сліз очами,яка чекає на евакуацію свого коханого. Вона підхоплюється при кожному руху з боку невідкладної,бачить,що вивезли не ЙОГО, знову сідає на своє місце й починає сама себе вмовляти: заспокійся,тримайся, не плач...
Отже відчиняються двері,виїжджає каталка з дуже важким пораненим,дівчинка підхоплюється,не може стримати сльози,раптом починає бити себе долонями по щоках,промовляючи: не можна,не плач,він не має цього бачити...
Більш за все дівчина
не хоче,щоб коханий побачив її слабкою,бо вона сильна ,бо вона незламна ,як сама Україна.
